Лекція 2. Історія розвитку методів навчання іноземної мови
Історія розвитку методів навчання
іноземної мови
Мета: інформувати студентів про історію та особливості розвитку
методики навчання іноземної мови, ознайомити з методами дослідження. Формувати
науковий світогляд, розвивати аналітичне мислення.
План:
1.Прямі та перекладні методи
навчання іноземної мови.
2. Усний метод Гарольда Пальмера.
3. Аудіо-лінгвальний та
аудіовізуальний метод.
4. Комунікативний метод.
Оскільки термін «метод» має різне тлумачення, домовимось вкладати в це
поняття єдність принципів навчання і таких глобальних компонентів методики як
мета, зміст, технологія та засоби навчання іноземних мов. Класифікація методів
навчання викликає певні труднощі, тому що в основі їх назв лежать
найрізноманітніші ознаки. В залежності від того, який аспект мови переважає у
навчанні, метод має назву граматичного чи лексичного. Згідно з тією роллю. яку
відіграють рідна мова та переклад у процесі навчання іноземних мов, методи
діляться на перекладні та безперекладні (прямі). Назва методу може бути
зумовлена видом мовленнєвої діяльності, що складає мету навчання, у зв'язку з
чим розрізняють усний метод та метод навчання читання. У назві методу може відбиватися
спосіб розкриття значень іншомовних слів: прямий (безперекладний) і непрямий
(перекладний), а також головний канал надходження іншомовної інформації:
візуальний, аудіо-візуальний; зв'язок методу навчання з психічними процесами
оволодіння іноземною мовою: свідомий та інтуїтивний, штучний та природний.
Відомі методи, які були названі іменами їх авторів — методи Берліца. Гуена,
Пальмера, Уеста, Фріза, Ладо, Лозанова, а також методи, в яких зафіксовано
фактор часу: короткочасний, інтенсивний або певні психологічні феномени: методи
релаксопедії, гіпнопедії, сугестопедії, активізації резервних можливостей
особистості. В залежності від способів організації матеріалу та використання
специфічних допоміжних засобів методи мають також відповідні назви: метод програмованого
навчання, метод з використанням ЕОМ і т. ін.
Історія методики навчання іноземних мов завжди була орієнтована на пошуки
найбільш раціонального методу навчання. Вважається, що найдревнішим був
натуральний метод, згідно з яким іноземна мова засвоювалась так, як дитина
засвоює рідну мову - шляхом наслідування (імітації) готових зразків,
багаторазового повторення їх та відтворення нового матеріалу по аналогії з
вивченим.
Кожен метод має властиві йому позитивні та негативні сторони і за певних
умов має свою об'єктивну цінність. Проте у всі часи методи, що
використовувались в різних навчальних закладах, перебували в найбезпосереднішій
залежності від соціального замовлення суспільства, яке впливало на мету і зміст
навчання іноземних мов і навіть на вибір тієї чи іншої мови. Так, якщо в епоху
гуманізму та Відродження класичні "мертві" мови і, в першу чергу,
латинська відігравали роль засобу живого спілкування і використовувалися
церквою, дипломатією, наукою, то у XVIII сторіччі у зв'язку зі зміцненням національних мов
і розширенням міжнародних зв'язків латинська мова втратила свій колишній статус
і стала переважно атрибутом освіченості та вченості. Зміни політичного,
економічного, соціального та культурного характеру неминуче привели до
витіснення мертвих класичних мов сучасними західноєвропейськими мовами:
французькою (XVIII ст. - XIX ст.), німецькою (перша половинаXX ст.) та англійською (XX ст.) з сьогоднішнім
бумом американського варіанта англійської мови у зв'язку з широким
розповсюдженням північноамериканської цивілізації (друга половина XX ст.).
Різні історичні періоди розвитку суспільства характеризуються певними
методами навчання: в період Відродження переважав граматико-перекладний метод,
в період інтенсивного розвитку капіталізму і міжнародних зв'язків, починаючи з
кінця XIX ст. — прямий та усний
метод; у період виникнення технічних засобів навчання у XX ст. — аудіо-візуальний,
метод програмованого навчання, з використанням ЕОМ і комп'ютерів та ін.
ГПМ
-
до уваги беруться закони будови іноземної мови (через
порівняння з рідною);
-
реконструкція іноземної мови і репродукція коректних
речень через використання правил;
-
особливо прийнятні форми вправ: складення коректних
речень через використання правил; переклад з рідної мови на іноземну (прямий
переклад) та з іноземної мови на рідну (зворотний переклад)
Схема прогресії навчального матеріалу
ПМ
-
усне мовлення передує писемному (слухання/мовлення
передує читанню/письму);
-
вивчення мови через імітацію мовленнєвих зразків (без
аналізу граматики) та без опори на рідну
мову;
-
одномовність заняття;
-
ситуативність: пред’явлення навчального матеріалу в
повсякденних ситуаціях, в діалогах;
-
вікове обмеження: життєвий досвід однолітків в країні,
мова якої вивчається;
-
типові види вправ:
o
запитання і відповіді;
o
вправи на переказ/тексти;
o
інсценізація діалогів;
o
вивчення напам’ять віршів, пісень тощо;
o
за необхідності – диктант та переказ.
АЛМ
Основні принципи:
-
послідовність навчання окремим аспектам мовлення
(слухання – мовлення – читання – письмо);
-
ситуативність;
-
автентичність мовленнєвого зразка;
-
засвоєння мовленнєвого зразка через імітацію та часте
повторення (вироблення мовленнєвої звички);
-
виключно одномовне заняття;
-
прогресія навчальної програми граматичного матеріалу
через системне ускладнення мовленнєвого зразка (порівняння з рідною мовою не
має жодної ваги);
-
характерні види вправ:
o
використання патерн в багатьох варіантах;
o
тексти з пропусками;
o
діалог-зразок (вивчення напам’ять та інсценізація)
Схема уроку:
-
Введення:
ситуативна картинка з діалогом, рід малюнків з частиною ситуації,
короткі тексти з реченнями-прикладами;
-
Вправи: складання речень, підстановочні вправи, вправи на
переформулювання, діалогічні вправи;
-
Країнознавство: фото з інформаційним текстом без вправ та
не стосується до теми уроку;
-
Додатки
o
граматика
(поурочно);
o
словник – одномовний, як примітки до тексту і зноски.
Типові вправи:
1. Продовжити текст з
пропусками;
2. Утворити речення за
зразком;
3. Запитання – відповіді
(переформулювання)
4. Діалогічні вправи
(продовжити/інсценізувати)
ТЗН займають провідне місце:
а) фотолабораторія;
б) візуальна наочність (малюнки-скетчі).
АВЗ
Споріднений з аудіолінгвальним, але мають різні
корені:
Технологія уроку АВМ:
1.
Урок починається з презентації картинки/ряду зображень та
записаного на плівку діалогу. Візуальний ряд пов’язаний з аудіо рядом.
2.
Пояснюється значення окремих ЛО (поясненням,
багаторазовим прослуховуванням);
3.
В третій фазі діалог вивчається напам’ять.
4.
Складання власних діалогів до малюнків або інсценізація
окремих сцен в рольовій грі.
5.
Патерни (вправи)
6.
Читання та письмо використовується значно пізніше.
Головна відмінність від АЛМ – одночасне використання акустичного та візуального
матеріалу.
Комунікативний метод
навчання іноземної мови
Розвиток комунікативної дидактики обумовлений
появою прагматично-функціональної концепції. Ознаки прагматично-функціональної
концепції:
а) зміни в граматичній прогресії (циклічна
прогресія)
б) зміна основних тем/активного словника
(інформації про особу, житло, довкілля, подорож та транспорт, покупки, здоров’я
та гігієна, робота, іноземна мова, вільний час, спілкування тощо)
в) концентрація на прагматично значимих ролях та
ситуаціях (покупець – продавець; пацієнт – лікар; пасажир – водій таксі)
г) граматична прогресія за прагматично-функціональним
використанням
Традиційна прогресія
|
Прагматично-функціональна прогресія
|
Präsens
Imperfekt
Perfekt
Plusquamperfekt
Futur I
Futur II
(всі форми
однаково важливі)
|
Präsens
Perfekt (усне мовлення про минулі події)
Imperfekt (для читання текстів)
Plusquamperfekt (має менше значення)
Futur I (мала вага)
Futur II (важливе лише
розуміння)
|
д) прагматично-орієнтована робота з текстом
|