Лекція 1. Методика навчання іноземної мови як наука
Методика навчання іноземної мови як наука
Мета: показати головні компоненти теорії сучасного навчання
іноземних мов у середніх навчальних закладах і на цій основі навчити студентів
використовувати теоретичні знання для вирішення практичних завдань , ознайомити
з методами дослідження. Формувати науковий світогляд, розвивати аналітичне
мислення.
План
1.Методика навчання іноземної мови як
наука. Завдання предмету "Методика навчання іноземної мови”
2.Методи дослідження.
Література:
1.Зимняя И.А. Психология обучения иностранным языкам в
школе. – М.: Просвещение, 1991. – 222с.
2.Методика навчання
іноземних мови у середніх навчальних закладах: Підручник /кол. авторів під кер.
С.Ю.Ніколаєвої. – К.: Ленвіт, 1999. – 320 с.
3.Методика обучения иностранным языкам в средней школе/
Г.В.Рогова,Ф.М.Рабинович, Т.Е.Сахарова. – М.: Просвещение, 1991. –
287 с.
Як відомо, знання, навички, вміння самого вчителя не
стануть надбанням учнів, якщо він не володіє теорією навчання іноземної мови, в
основу якої покладені досягнення науки. Для того щоб навчання іноземних мов у
середніх навчальних закладах було ефективним і відповідало сучасним вимогам,
майбутній учитель має добре оволодіти теоретичним курсом "Методика
навчання іноземної мови", який повинен посідати провідне місце в системі
професійної підготовки фахівця
До основних завдань теоретичного курсу "Методика
навчання іноземної мови" відносяться такі:
показати головні компоненти теорії сучасного навчання
іноземних мов у середніх навчальних закладах і на цій основі навчити студентів
використовувати теоретичні знання для вирішення практичних завдань;
ознайомити студентів з сучасними тенденціями в
навчанні іноземних мов як у нашій країні, так і за кордоном;
розкрити суть складових частин і засобів сучасної
методики як науки; спрямувати студентів на творчий пошук під час практичної
діяльності у школі;
сформувати у студентів під час практичних і
лабораторних занять професійно-методичні вміння, необхідні для плідної роботи в
галузі навчання іноземних мов;
залучити майбутніх вчителів до опрацювання спеціальної
науково-методичної літератури, що має стати джерелом постійної роботи над собою
з метою підвищення рівня професійної кваліфікації.
В педагогічному плані слово "методика"
найчастіше вживається у трьох значеннях:
1) "методика" як педагогічна наука, яка має,
з одного боку, характеристики, притаманні будь-якій науці (теоретичний
фундамент, експериментальну базу, робоче поле для перевірки науково
обґрунтованих гіпотез), а з другого - специфічні об'єкти дослідження, що
зумовлені як особливостями самого предмета, так і шляхами оволодіння ним;
2) "методика" як сукупність форм, методів і
прийомів роботи вчителя; це "технологія" професійної практичної
діяльності;
3) "методика" як навчальна дисципліна.
Методика як наука тісно пов'язана з концепцією
навчального процесу, його основними компонентами, які й складають сукупність
об'єктів вивчення та об'єктів дослідження. До основних компонентів навчального
процесу відносяться: 1) навчаюча діяльність учителя; 2) навчальна діяльність
учнів і 3) організація навчання.
Будь-який процес навчання - це процес сумісної
діяльності вчителя та учнів. Навчання - це акт взаємодії того, хто навчає, з
тим, кого навчають, з метою передачі одним і засвоєння іншим соціального
досвіду. Обидві сторони - і вчитель, і учень - беруть активну участь у цій
діяльності, але кожен по-своєму: вчитель здійснює навчаючі дії, спрямовуючи
навчальні дії учнів; вчитель мотивує навчальну діяльність учнів, спонукає їх до
навчання; вчитель організує навчальні дії таким чином, щоб вони давали
максимальний ефект. Ця організація проходить на рівні дій кожного окремого
учня: вчитель дає учням матеріал для засвоєння та орієнтири для їх навчальної
діяльності; вчитель здійснює контроль за ефективністю засвоєння.
Спочатку навчаючі дії вчителя превалюють. Однак вони
обов'язково спрямовані на формування в учнів різноманітних навчальних умінь —
умінь самостійної пізнавальної діяльності. Поступово частка "участі"
вчителя в сумісній діяльності зменшується, а учнів зростає. Змінюється і якість
навчальних дій — дії учнів стають більш активними, творчими й самостійними, а
роль учителя зводиться до керування цією активною і самостійною діяльністю
учнів.
Під "організацією" в широкому розумінні
цього терміна маються на увазі такі фактори: мета навчання, його зміст, методи
та прийоми, а також засоби навчання.
Без тісної взаємодії усіх трьох компонентів навчальний
процес не може бути ефективним, а в окремих випадках стає і неможливим. Отже
методика навчання іноземних мов - це наука, яка вивчає цілі, зміст, методи і
засоби навчання, а також способи учіння і виховання на матеріалі іноземної
мови.
Об'єктом методики викладання іноземних мов є навчання,
а її предметом - метод навчання. Між об'єктом і предметом існує двосторонній
зв'язок.
У методиці навчання іноземних мов виділяють дві
функціонально різні методики: загальну та спеціальну. Загальна методика
займається вивченням закономірностей та особливостей процесу навчання будь-якої
іноземної мови. Спеціальна методика досліджує навчання конкретної іноземної
мови у певному типі навчального закладу з урахуванням мовних і мовленнєвих
особливостей рідної мови.
Постійний розвиток методичної науки зумовлює появу
самостійних відгалужень загальної методики, наприклад: історичної методики
(аналіз методичних концепцій минулого); експериментальної методики (розробка
теорії реалізації наукових методичних досліджень); порівняльної методики
(дослідження особливостей навчання іноземних мов у різних країнах), методики
використання технічних засобів навчання тощо.
Кожна наука має свої вузькі завдання, свої способи та
об'єкти дослідження. На основі багаторічних досліджень процесу навчання
іноземних мов фахівці дійшли висновку, що, спираючись на основні принципи
педагогіки, на лінгвістику та психологію і розвиваючись у тісній взаємодії з
ними, методика викладання іноземних мов має всі визначальні ознаки, які
характеризують будь-яку самостійну науку. Вона має теоретичний фундамент,
експериментальну базу, свої об'єкти дослідження, цілі та завдання, свою
структуру і систему понять.
ІІ.
Методи дослідження мають на меті одержання наукових
даних про закономірності навчання іноземних мов, про ефективність навчальних
матеріалів, що використовуються, способів і форм навчально-виховного процесу.
Науковий пошук починається з чіткого визначення
проблеми, цілей і завдань дослідження. Коректно сформульована проблема
зумовлює правильний напрям і вибір методів дослідження. Успіх наукового
дослідження повністю залежить від обов'язкового врахування таких положень: а)
об'єктивності дослідження явища; б) врахування всебічних зв'язків, притаманних
явищу, яке вивчається; в) бачення даного явища у розвитку.
В сучасній методиці навчання іноземних мов
використовуються основні та допоміжні методи дослідження. До основних методів
відносять:
1)критичний аналіз літературних джерел (в тому
числі ретроспективне вивчення вітчизняного й зарубіжного досвіду);
2)вивчення та узагальнення позитивного досвіду
роботи вчителів, які досягли видатних результатів у навчально-виховному
процесі;
3)наукове спостереження;
4)пробне навчання;
5)експеримент; 6) дослідне навчання.
Допоміжні методи охоплюють:
1)метод інтерв'ю;
2)анкетування,
3)тестування;
4)бесіду,
5)хронометрування,
6) метод експертів тощо.
Критичний аналіз літературних джерел як метод
дослідження. В одних випадках цей метод може бути самостійним, наприклад, коли
вивчаються методи навчання іноземних мов минулого. В інших він є складовою
частиною деяких основних методів дослідження, коли виникає необхідність робити
огляд відповідної наукової літератури, щоб не витрачати часу і зусиль на
"відкриття", які вже давно зроблені.
Вивчення та узагальнення позитивного досвіду роботи
вчителів є також надзвичайно важливим методом дослідження, тому що майстри
педагогічної праці нерідко знаходять прийоми та методичні рішення, використання
яких значно підвищує ефективність навчального процесу.
Наукове спостереження має цінність лише тоді, коли
воно підпорядковане певній меті. Спостереження мають бути цілеспрямованими. Особливої
цінності набувають спостереження, зафіксовані за допомогою технічних засобів.
Результати зафіксованих спостережень можуть доповнюватися контрольними
роботами, стандартизованими та нестандартизованими тестами, протокольними
матеріалами. Кваліфікована класифікація спостережень - цінний матеріал для
розробки методичних рекомендацій.
Пробне навчання - це дослідження, побудоване переважно
на ерудиції та педагогічній інтуїції вчителя, який здійснює науковий пошук. У
цьому випадку вчитель, спираючись на власний досвід, без глибокого і тривалого
вивчення
проблеми здійснює пошук, завдяки якому підтверджується
або спростовується висунуте і первинно обґрунтоване допущення, спрямоване на
удосконалення окремих аспектів процесу навчання іноземної мови.
У пробному навчанні досліджується первинна робоча
гіпотеза вчителя, тобто реалізується так званий евристичний підхід,
застосування якого дозволяє скоротити час на розробку шуканого варіанта режиму
навчання. План дослідження та етапи його проведення визначаються за умов
значного скорочення добору можливих варіантів навчання.
Запропонований варіант вирішення методичної проблеми
без зволікань проходить випробування у навчальному процесі і відразу ж
оцінюється його ефективність.
Простота реалізації пробного навчання, легкість
отримання та обробки його результатів роблять цей метод дослідження найбільш
доступним для вчителів шкіл, якщо вони не володіють методикою проведення
складніших методів дослідження.
Експеримент у навчанні іноземних мов посідає особливе
місце серед основних методів дослідження. З його допомогою вивчаються загальні
та спеціальні закономірності навчання іноземних мов. Під експериментом
розуміють науково поставлений дослід, заснований на ретельному вивченні
варіювання явища, яке досліджується, при можливому урівноваженні всіх інших
значущих факторів.
Реалізація експериментальної роботи пов'язана з
висуненням гіпотези. Гіпотезою в наукових дослідженнях називають таке
припущення, котре містить нові, ще не перевірені наукою твердження, які можуть
бути перевірені за допомогою вже відомих або нових, запропонованих
дослідниками методів. Як правило, гіпотеза перевіряється в ході експерименту
або дослідного навчання. Як сама гіпотеза, так і методи її перевірки потребують
ретельного опрацювання. Гіпотеза не повинна містити суперечностей, у ній має
бути чітко визначено, яким чинним положенням науки вона відповідає і що несе в
собі нового — такого, що потребує доведення. Гіпотеза повинна мати
пояснювальний характер — розкривати внутрішні механізми, існуючий зв'язок явищ
(Е.А. Штульман).
Гіпотеза в експерименті та гіпотеза в дослідному
навчанні різняться за рівнем абстрактності. До гіпотези в експерименті
висуваються суворіші вимоги. В багатьох випадках дослідження потребує кількох
послідовних гіпотез.
У методиці навчання іноземних мов види експериментів
визначаються за трьома ознаками: 1) за значущістю дослідження - розвідувальний
та основний /базовий експеримент; 2) за умовами проведенняприродний і лабораторний експеримент, 3) за
складністю організації - односерійний та багатосерійний, однофакторний та
багатофакторний, прямий і перехресний експеримент тощо.
Розвідувальний експеримент, як правило, буває
односерійним, небагато-факторним. За своєю організацією він наближається до
пробного навчання. Основний експеримент найчастіше є природним, тобто таким, що
реалізується у звичайному навчальному процесі. Проте йому може передувати
лабораторний експеримент (індивідуальний або груповий), який проводиться у
штучних умовах.
Природний експеримент потребує значної підготовки. Він
може проводитися лише тоді, коли розроблена методика його проведення і
підготовлені експериментальні матеріали.
В експерименті визначають чотири складники:
варійовані змінні величини, до яких відноситься все
те, що в ході експерименту цілеспрямовано змінюється;
неварійовані змінні величини групи А (суб'єктивні
неварійовані): з одного боку - це різноманітні особистісні характеристики учня,
а з другого - особистісні характеристики вчителя;
неварійовані змінні величини групи Б (об'єктивно
неварійовані), до яких належить усе те, що в даному дослідженні залишається
незмінним (склад групи, мовний і мовленнєвий матеріал, засоби навчання тощо);
фінальні змінні величини, тобто кінцеві дані
експерименту, які можуть бути використані як вихідні величини для їх подальшого
опрацювання.
Експеримент як своєрідний процес має чотири фази.
Перша фаза - організація - охоплює такі компоненти:
визначення цілей, розробка гіпотези, підготовка експериментальних матеріалів,
відбір учасників експерименту.
На підготовчому етапі дослідження спочатку
формулюється робоча гіпотеза, тобто первинне передбачення, згідно з яким
аналізується і систематизується зібраний фактичний матеріал. У процесі
подальшого творчого аналізу проблеми робоча гіпотеза переростає в наукову
гіпотезу, яка може стати теорією після її експериментального підтвердження.
Експеримент вимагає не лише визначення, але й всебічного обґрунтування
висунутої гіпотези, що й повинно стати об'єктом дослідження.
Друга фаза - реалізація - передбачає проведення
запланованого експерименту, який у деяких випадках може складатися з кількох
компонентів: передекспериментального зрізу, експериментального навчання,
післяекспериментального зрізу. Головне у цій фазі - забезпечити чистоту
експерименту і домогтися його надійності.
Третя фаза - констатація - має своїм головним
завданням виявити кількісні та якісні характеристики результатів дослідження,
що складає основу для формулювання певних закономірностей. У цій фазі
визначають два компоненти: обробку результатів і формулювання висновків.
Четверта фаза –
інтерпретація - пояснення причин отриманих результатів і доведення їх
надійності. До цієї фази входять такі компоненти як аналіз даних і формулювання
методичних рекомендацій.
Наступний етап дослідження - упровадження результатів
експерименту у практику роботи відповідних навчальних закладів.
Для забезпечення чистоти експерименту використовують
різні прийоми. Одні з них пов'язані з організацією дослідження, інші - з
підбором учасників експерименту.
У фазі організації експерименту його варіанти можуть
бути реалізовані по-різному: послідовно, одночасно або поперемінно в
експериментальних і контрольних класах. Але слід зауважити, що у правильно
спланованому з погляду варіативності експерименті поняття "контрольні
класи" стає зайвим: усі класи, що беруть участь в експерименті, стають
експериментальними і водночас контрольними стосовно один одного.
Значущість експерименту в теоретичних дослідженнях
визначається тим, що він не лише допомагає перевірити результати аналізу, але й
сам виступає як один із методів аналізу. У ході експерименту досліджувач
розчленовує об'єкт дослідження, виділяє окремі ланки явища, яке вивчається,
створює умови для спостереження за ними в чистому вигляді. Разом з тим
експеримент не може бути ізольованим від інших методів дослідження і,
насамперед, від дослідного навчання.
Дослідне навчання як метод наукового пошуку базується
на проведенні масового навчання за запропонованою дослідником методикою. На
відміну від інших методів наукового пошуку дослідне навчання дає лише сумарні
покажчики, які, проте, характеризуються достатньою надійністю завдяки тому, що
дослідження проходить у великій кількості шкіл і протягом тривалого часу.
Дослідне навчання порівняно з пробним здійснюється як певна модель навчального
процесу.
Дослідна робота багато в чому подібна до експерименту.
Вона, як і експеримент, спрямована на перевірку гіпотези. Під час дослідного
навчання вчителі працюють відповідно до науково розробленого плану, результати
навчання контролюються і фіксуються, підлягають кількісному і якісному аналізу.
Дослідна робота відрізняється від експерименту характером покладеної в її
основу гіпотези і вимогами до організації навчання та контролю. У структурі
дослідної роботи визначають такі ж компоненти, як і в експерименті, але ступінь
узагальненості змінних і незмінних факторів тут нижчий. Це у свою чергу,
призводить до зниження варіативності методики навчання.
У дослідному навчанні широко використовуються дослідні
та контрольні класи.
Дослідне навчання буває різних видів у залежності від
його мети. Частіше воно слугує для перевірки доступності розробленої методики
для масової школи. Завдяки цьому методу дослідження можна визначити можливість
застосування певних теоретичних положень на практиці, тобто дослідна робота
вносить суттєві зміни в методичну систему.
Методичні рекомендації, перевірені за допомогою
дослідного навчання, пропонуються для впровадження у практику роботи всіх
навчальних закладів цього типу.
Основні методи дослідження мають тісний зв'язок з
допоміжними.
Допоміжні методи дослідження у самостійному вигляді,
як правило, не реалізуються. Вони є важливим доповненням або складовою частиною
основних методів дослідження.
Статистичний метод дозволяє створювати статистичний
еталон навчального процесу, на основі якого можна робити висновки про
ефективність навчання іноземної мови.
Метод моделювання використовується для моделювання
навчання іншомовного мовлення як і будь-якої іншої діяльності. Такий підхід
дозволяє користуватися цінною науковою інформацією, одержаною на інших, невербальних
моделях (розв'язання математичних задач, шахматна гра тощо).
Метод інтерв'ю передбачає вивчення поглядів тієї чи
іншої групи людей (наприклад, учителів гімназій, учнів старших класів ліцеїв
тощо). Бесіда проходить у відповідності до заздалегідь розробленого плану.
Відповіді фіксуються, а потім співставляються та аналізуються.
Анкетування запозичене методикою навчання іноземних
мов у соціології. В методичному дослідженні, однак, воно не може
застосовуватися як самостійний метод наукового пошуку у зв'язку з тим, що його
результати носять суб'єктивний характер. Тому анкетування використов
