Навчання діалогічного мовлення

Мета: інформувати студентів про суть і характеристики  діалогічного мовлення, особливості діалогічного мовлення, структуру діалогу; дати поняття про репліку як основну частину діалогічного мовлення, особливості навчання утворення реплік.

1.     Суть і характеристика діалогічного мовлення

2.     Структура діалогу. Репліка як основна частина діалогічного мовлення

3.     Навчання утворення реплік.

 Питання для самостійного опрацювання

1.     Рольова гра як засіб мотивації діалогів.

2.     Труднощі оволодіння діалогічним мовленням. (2, с. 156).

3.     Характеристика окремих етапів навчання ДМ.

Література:

1.     Вишневський О.І., Діяльність учнів на уроці іноземної мови. – К.: Радянська школа, 1989

2.     Методика навчання іноземних мови у середніх навчальних закладах: Підручник /кол. авторів під кер. С.Ю.Ніколаєвої. – К.: Ленвіт, 1999. – 320 с.

 І. Діалогічне мовлення – це процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець.

Розглянемо комунікативні, психологічні та мовні особливості цього виду МД.

Діалогічне мовлення (ДМ) виконує такі комунікативні функції:

1)    запит інформації – повідомлення інформації,

2)    пропозиції (у формі прохання, наказу,  поради) – прийняття/неприйняття запропонованого,

3)    обміну судженнями/думками/враженнями,

4)    взаємо переконання/обґрунтування своєї точки зору.

З психологічної точки зору:

Як і будь-який інший вид МД, ДМ завжди вмотивоване. Необхідно створити умови, в яких у школярів з’явилося б  бажання та потреба щось сказати, передати почуття, тобто, за висловом К.Станіславського, поставити їх у "запропоновані обставини”. Крім того, сприятливий психологічний клімат на уроці, доброзичливі стосунки, зацікавленість в роботі також сприятимуть вмотивованості діалогічного мовлення.

ДМ (як і монологічне) характеризується зверненістю. Спілкування, як правило, проходить у безпосередньому контакті учасників, які добре обізнані з умовами, в яких відбувається комунікація. Діалог передбачає зорове сприйняття співрозмовника і певну незавершеність висловлювань, яка доповнюється позамовними засобами спілкування (мімікою, жестами тощо).

Ситуативність. Ситуативним ДМ є тому, що часто його зміст можна зрозуміти лише з урахуванням тієї ситуації, в якій воно здійснюється. Іншими словами, існує чітка співвіднесеність ДМ з ситуацією. Що. Однак, не можна розуміти буквально.

У процесі навчання нас цікавлять не будь-які ситуації дійсності, а лише такі, що спонукають до мовлення. Такі ситуації і називають мовленнєвими або комунікативними. Вони завжди містять у собі стимул до мовлення.

Емоційна забарвленість. Мовлення, як правило, емоційно забарвлене, оскільки мовець передає свої думки, почуття, ставлення до того, про що йдеться. Це знаходить відображення у відборі лексико-граматичних засобів, у структурі реплік, в інтонаційному оформленні тощо.

Спонтанність. Відомо, що мовленнєва  поведінка кожного учасника діалогу значної мірою зумовлюється мовленнєвою поведінкою партнера. Саме тому ДМ, на відміну від монологічного, неможливо спланувати заздалегідь.

Двосторонній характер. Спілкуючись, співрозмовник виступає то в ролі мовця, то слухача, який повинен реагувати на репліку партнера. Обмін репліками не може здійснюватися без взаємного розуміння, яке відбувається через аудіювання. Отже, володіння діалогічним мовленням передбачає володіння говорінням та аудіювання, що вимагає від учасників спілкування двосторонньої мовленнєвої активності та ініціативності.

ІІ. Будь-який діалог складається з окремих взаємопов’язаних висловлювань. Такі висловлювання, межею яких є зміна співрозмовника, називають реплікою. Репліка є першоелементом діалогу. Репліки бувають різної протяжності – від однієї до кількох фраз. В діалозі вони тісно пов’язані одна з одною – за своїми комунікативними функціями, структурно та інтонаційно. Найтісніший зв’язок має місце між суміжними репліками. Сукупність реплік, що характеризується структурною, інтонаційною та семантичною завершеністю, називають діалогічною єдністю (ДЄ). ДЄ є одиницею навчання діалогічного мовлення.

ІІІ.

Існують різні підходи до навчання ДМ, з яких можна виділити два основних. Відповідно до першого – "зверху вниз” – навчання ДМ розпочинається зі слухання діалогу зразка з його наступним варіюванням, а згодом – і створенням власних діалогів в аналогічних ситуаціях спілкування. Другий – "знизу вверх” – передбачає шлях від засвоєння спочатку елементів діалогу (реплік ДЄ) до самостійної побудови діалогу на основі запропонованої навчальної КС, що не виключає прослуховування діалогів-зразків.

  Етапи оволодіння ДЄ:

1.              На цьому етапі використовуються рецептивно-продуктивні, умовно-комунікативні вправи з обміну репліками.

2.              Оволодіння мікро-діалогом. Мета другого етапу – навчити учнів об’єднувати засвоєнні ДЄ, підтримувати бесіду, не дати їй зупинитися після першого обміну репліками. На цьому етапі використовуються рецептивно-продуктивні комунікативні вправи нижчого рівня (такі, що допускають використання спеціально створених вербальних опор для висловлювання учнів.

3.              Ведення діалогів різних функціональних типів, обсяг яких відповідає вимогам чинної програми для відповідного класу і типу школи. Вправи, що використовуються на третьому (заключному етапі) відносяться до рецептивно-продуктивних комунікативних вправ вищого рівня (таких, що не дозволяють використання спеціально створених вербальних опор.

Згідно з виділеними етапами формування навичок і вмінь ДМ учнів підготовчого (або нульового), першого, другого і третього – до системи вправ для навчання ДМ включаються 4 групи вправ:

1.     вправи для навчання реплікування.

2.     вправи для засвоєння ДЄ різних видів.

3.     вправи на створення мікро діалогів.

4.     вправи на створення діалогів різних функціональних типів.