Лекція 9. Навчання монологічного мовлення
Навчання монологічного мовлення
Мета: інформувати студентів про суть і характеристики діалогічного мовлення, особливості
діалогічного мовлення, структуру діалогу; дати поняття про репліку як основну
частину діалогічного мовлення, особливості навчання утворення реплік.
План:
1.
Суть і характеристика монологічного мовлення.
2.
Психологічна характеристика монологічного мовлення.
3.
Типи монологічних висловлювань.
4.
Вимоги щодо навичок та вмінь зв’язного висловлювання.
Питання для самостійного опрацювання:
1.
Етапи навчання монологічного мовлення.
2.
Система вправ для навчання монологічного мовлення. Вправи
1.2 та 3 груп.
Література:
1. Методика навчання
іноземних мови у середніх навчальних закладах: Підручник /кол. авторів під кер.
С.Ю.Ніколаєвої. – К.: Ленвіт, 1999. – 320 с.
2. Чинні програми для
середніх загальноосвітніх шкіл. Іноземні мови. 5-11 класи.
3. Зимняя И.А. Психология
обучения иностранным языкам в школе. – М.: Просвещение, 1991. – 222с.
І. Монолог — це безпосередньо спрямований до співрозмовника чи аудиторії
організований вид усного мовлення, який передбачає висловлювання однієї особи.
Монологічне мовлення характеризується певними комунікативними, психологічними
і мовними особливостями, які вчитель має враховувати у процесі навчання цього
виду мовленнєвої діяльності.
Монологічне мовлення виконує такі комунікативні функції:
1) інформативну — повідомлення
інформації про предмети чи події навколишнього середовища, опис явищ, дій,
стану;
2) впливову — спонукання до дії чи
попередження небажаної дії, переконання щодо справедливості чи несправедливості
тих чи інших поглядів, думок, дій, переконань;
3) експресивну (емоційно-виразну)
— використання мовленнєвого спілкування для опису стану, в якому знаходиться
той, хто говорить, для зняття емоційної напруженості;
4) розважальну — виступ людини на
сцені чи серед друзів для розваги слухачів (наприклад, художнє читання,
розповідь у неофіційній бесіді):
5) ритуально-культову — висловлювання
під час будь-якого ритуального обряду (наприклад, виступ на ювілеї).
Кожна з цих функцій має свої особливі мовні засоби вираження думки.
відповідні психологічні стимули та мету висловлювання (наприклад, нейтральне в
стилістичному плані повідомлення, прагнення переконати слухача або якимось
іншим чином вплинути на нього).
ІІ.
З погляду психології монологічному мовленню властиві такі риси:
1. Однонаправленість. Монологічне
мовлення не розраховане на відповідну реакцію у вигляді мовлення уголос.
2. Зв'язність, яка відрізняє
монологічне мовлення від випадкового набору речень і розглядається у двох
аспектах — психологічному та мовному.
У першому випадку йдеться про зв'язність думки, що виражається в
композиційно-смисловій єдності тексту як продукту говоріння, у другому — про
зв'язність мовлення, яка передбачає володіння мовними засобами міжфразового
зв'язку (детальніше див. стор. 171).
3. Тематичність як
співвіднесеність висловлювання з будь-якою досить загальною темою. Монологічне
висловлювання має певну комунікативно-смислову організацію. Перш за все, в
ньому чітко виступає наявність певної теми, яка, у свою чергу, розпадається на
ряд підтем або мікротем.
4. Контекстуальність, яку, однак,
не слід протиставляти ситуативності — властивій рисі діалогічного мовлення.
Монолог теж може бути ситуативним (наприклад, спонтанне висловлювання -
розгорнута репліка (мікромонолог) у діалозі). В деяких випадках монологічне
мовлення може бути наочно-ситуативним (наприклад, у кінофільмі, телепередачі).
5. Відносно безперервний спосіб
мовлення. Монологічне висловлювання, як правило, не обмежується однією фразою і
триває протягом певного часу, не перериваючись, завдяки чому досягається
завершеність думки.
6. Послідовність і логічність. Ці
якості монологічного мовлення реалізуються в розвитку ідеї основної фрази
шляхом уточнення думки, доповнення до неї, пояснення, обґрунтування тощо.
ІІІ. Залежно від комунікативної функції та характеру логіко-синтаксичних
зв'язків між реченнями розрізняють такі основні типи монологічних
висловлювань:
опис, розповідь і роздум (міркування). В основі їх класифікації лежать такі
логічні категорії як простір, час, причина і наслідок. Людина або описує факти
об'єктивної дійсності, передаючи їх просторові відношення, або повідомляє,
розповідає про них, розглядаючи їх у часових відношеннях, або розмірковує про
них, беручи до уваги інші відносини, найважливішими з яких є
причинно-наслідкові.
Монолог-опис є констатуючим типом монологічного висловлювання, в якому
стверджується наявність чи відсутність будь-яких ознак в об'єкті, описується
людина, природа, погода, оточуючі предмети тощо, вказується просторове
розміщення предметів, перераховуються їх якості та ознаки.
Монолог-розповідь є динамічним типом монологічного висловлювання, в якому
розповідається про розвиток подій, пригод, дій чи станів. Дійсність
сприймається у процесі її розвитку та зміни в хронологічній (часовій)
послідовності.
Різновидами монологу-розповіді є монолог-оповідь і монолог-повідомлення.
Якщо в розповіді йдеться про об'єктивні факти з життя суспільства в цілому, то
в оповіді — про факти з життя самого розповідача, що надає подіям, які
описуються, суб'єктивно-особистісного характеру. Монолог-повідомлення є
відносно коротким викладом фактів чи подій реальної дійсності у стислій,
інформативній формі.
Монолог-міркування спирається на умовиводи як процес мислення, в ході якого
на основі вихідної тези/судження чи декількох тез/суджень робиться висновок.
Оскільки у процесі роздуму завжди вирішується якась проблема, то вона і є
об'єктом роздуму. Для роздуму характерний причинно-наслідковий зв'язок між
реченнями. Різновидом монологу-міркування є монолог-переконання. Його мета —
переконати слухача/слухачів, сформувати у нього/ в них конкретні мотиви,
погляди, спонукати його/їх до певних дій.
Функціонально-смислові типи монологічних висловлювань рідко зустрічаються
в чистому вигляді. В описі, наприклад, може бути роздум, у розповіді
— опис тощо. Найтісніше переплетені між собою повідомлення, розповідь та
оповідь. Так, монологічне висловлювання учнів за темою "Свята", як
правило, складатиметься з трьох взаємопов'язаних частин: повідомлення про одне
із свят, розповіді про його історію та оповіді про святкування у школі (класі,
сім'ї).
Для того щоб учні уміли зв'язно висловлюватися в типових ситуаціях основних
сфер спілкування, вони повинні навчитися:
— комбінувати мовленнєві зразки
згідно з комунікативним наміром і на основі логічної схеми;
— передавати зміст зразка зв'язного
монологічного мовлення: а) близько до тексту, б) своїми словами, в) зі
скороченням, г) з розширенням;
— зв'язно висловлюватись при
варіюванні опор: а) дається зміст і частково мовна форма, б) дається мовна
форма, в) дається лише зміст;
— зв'язно висловлюватись на основі
комбінування декількох джерел
інформації, наприклад, матеріалів різних текстів: а) з опорою на даний
учителем зразок, б) без опори на зразок;
— висловлювати свою думку та своє
ставлення до предмета мовлення;
— описувати картину (серію картин,
діафільм тощо);
— переказувати різними способами
сприйнятий на слух чи прочитаний текст;
— робити повідомлення чи розповідь
за темою, комбінуючи матеріал всередині одного чи декількох джерел інформації;
— звернутися до лексичного
перифразу або за допомогою до співрозмовника у випадку незнання слова.
IV.Основними якісними показниками
сформованості загального вміння укласти зв'язне монологічне висловлювання є
такі спеціальні вміння (наводяться в порядку наростання труднощів):
а) уміння з'єднувати декілька
мовленнєвих зразків, нанизуючи їх, на основі певної логічної схеми, наприклад:
Хто це? Який він? Що робить? тощо;
б) уміння досить повно
висловлюватись відповідно до запропонованої комунікативної ситуації;
в) уміння відносно правильно,
згідно з принципом комунікативної достатності, оформити своє висловлювання
мовними засобами виучуваної іноземної мови;
г) уміння оптимально
використовувати мовний матеріал (лексичний, граматичний) певної теми,
збагачуючи мовлення з урахуванням рівня навченості, року навчання тощо;
д) уміння оптимально
використовувати раніше вивчений матеріал даної теми, свідомо здійснюючи
перенесення набутих знань, навичок і вмінь на нову ситуацію;
е) уміння залучати для викладу
певної теми матеріал суміжних тем, розширюючи і поглиблюючи її, комбінуючи і
варіюючи матеріал за формою та за змістом.
Державний освітній стандарт з іноземної мови (загальна середня освіта)
передбачає оволодіння такими типами монологу:
1) коротке повідомлення,
2) розповідь,
3) опис,
4) розмірковування/переконання.
1. Мовленнєві завдання для
реалізації монологу-повідомлення передбачають здійснення таких мовленнєвих дій:
— повідомити фактичну інформацію
(Хто? Що робить? Який/яка/яке/які? Навіщо?), поєднуючи речення в логічній
послідовності.
2. Мовленнєві завдання для
реалізації монологу-розповіді передбачають здійснення таких мовленнєвих дій:
— розповісти про себе (свого друга,
школу, місто/село тощо),
— висловити при цьому свою думку,
свою оцінку.
3. Мовленнєві завдання для
реалізації монологу-опису передбачають здійснення таких мовленнєвих дій:
— описувати природу, місто/село,
зовнішність тощо, використовуючи слова і словосполучення, що означають якості
(добрий/злий, довгий/ короткий, високий/низький і т. п.).
4. Мовленнєві завдання для
реалізації монологу-міркування /переконання передбачають здійснення таких
мовленнєвих дій:
— переконати співрозмовника в
чомусь,
— навести докази за чи проти певної
дії/фактів,
— спонукати співрозмовника до
певних дій.
|