Сьогодні мені випало нелегке випробовування - швидко назвати свої найбільші досягнення. Завдання це виявилось надважким для мене. Ось так спонтанно відповісти на таке запитання - чи це взагалі можливо? Чи можна вважати досягненням те, що кількох своїх колишніх учнів я з гордістю називаю колегами? Чи може бути досягненням певна (нехай і значна) кількість надрукованих праць? Чи це телефонні дзвінки у день народження - не ті , формальні, якими сповнене життя партійних функціонерів чи чиновників, а щирі - від КОЛИШНІХ учнів. Вони не матимуть від цих дзвінків жодного зиску чи преференцій, вони просто вважають за потрібне сказати в цей день ще раз - ми тут, ми поруч, ми вболіваємо...
Втім, досягнення вчителів вимірюються зовсім іншими мірками - кількістю грамот, переможців, медалістів, подяк управлінь та профільного міністерства. А тут далеко не все залежить від того, чи справді вчитель гідний нагород і подяк. Формальне визнання учительських досягнень часто має інший зміст, аніж самооцінка та оцінка колегами.
Багато моїх колег, творчих і неординарних вчителів, в професійному житті ніколи не акцентують увагу на результатах своєї праці. Бо вони знають, що виокремити з цілої маси різних чинників внесок конкретного вчителя у становлення людини вкрай важко. Їх, таких мудрих і скромних, і справді багато, але знають про їх щоденну кропітку працю тільки їх учні та рідні... Я пишаюсь тим, що серед моїх наставників є Світлана Веніамінівна Прядка, вчитель історії, нині - пенсіонерка. ЇЇ внеcком у моє становлення як педагога я вважаю розуміння того, що до взірця терпіння і толерантності, яким є вона для мене, мені ще довго працювати над собою... Можливо, усвідомлення власної недосконалості і є моїм найбільшим досягненням на сьогодні?
|
